Історична довідка
Тепличчину за її мальовничі краєвиди, з прозорим небом, діамантами зірок, полум’яніючими загравами, смарагдовими долинами та кришталевою водою без перебільшення можна назвати земним раєм. Багатий він і на самобутні народні традиції та звичаї. Кожне село Теплицького краю – це історична пам’ятка, де з покоління у покоління пишеться власна історія-літопис.

Теплицький район знаходиться у межах Волино-Подільського кристалічного масиву, прикритого четвертинними відкладами пісків, глин, вапняків та мергелів. Перемішуючись із залишками рослинного світу, вони утворили тут родючі чорноземні ґрунти. Розташований район у південно-східній частині Вінницької області в зоні лісостепу. Його територія межує з Гайсинським, Бершадським, Тростянецьким районами Вінницької області та Христинівським районом Черкаської області.

Через його територію пролягають автобусні маршрути обласних сполучень. Довжина залізничного шляху становить близько 50 км, через Тепличчину проходять залізничні сполучення: Христинівка-Вапнярка, Гайворон-Вінниця.

Розміщений район на землях з найдавніших часів заселених людьми, що в значній мірі, пояснюється сприятливими природними умовами та вигідним географічним положенням.

Сліди існування людини належать до найдавнішого періоду історії розвитку суспільства – палеоліту. Тут збереглися залишки поселень трипільської та черняхівської культур.

Найближчими слов’янськими предками тепличан були племена уличів, які жили над річкою Південний Буг у VІІ-Х ст.

Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Він мав земляні вали і високий дубовий частокіл. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. Колись у них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд. Перша письмова згадка про Теплик належить до XV ст.

Факт існування поселення у кінці XV ст. підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кішок. Пізніше привілеї на Теплик Кішкам підтверджували Казимир Ягелон, Сигізмунд І та інші великі князі і королі.

У 1582 р. поселення стає власністю князя Острозького. 1645 р. Теплик переходить до Жабокрицьких, згодом до С. Калиновського, котрий приєднав ці землі до Уманщини. Пізніше Теплицькими землями володіли Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик у спадок отримала Софія, його третя дружина. Після її смерті поміщиком у Теплику був її син Станіслав. З 1862 р. володаркою Теплика стає Олександра Потоцька (її іменем назване нинішнє село Саша)

У 1822 р. на кошти прихожан був збудований католицький костьол Діви Марії, що нині є пам'яткою архітектури ХІХ ст. До 1937 р. костьол використовувався за призначенням. Потім будівлю перетворили на комору. Під час окупації Теплика в костьолі містилися німецькі конюшні. Лише в грудні 1994 р. будівлю передали католицькій громаді, яка й відремонтувала святиню.

Населення Теплика займалося, головним чином, землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були і торгівці.

Землі Тепличчини не раз зустрічали козацькі війська Богдана Хмельницького під час Визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.).

Теплик входив до складу Уманського полку. У травні 1652 р. через містечко проходило козацьке військо, до якого приєдналося багато жителів поселення й разом з ним взяли участь у відомій Батозькій битві, що завершилася розгромом польсько-шляхетського війська.

За Андрусівським перемир’ям землі Тепличчини залишилися під владою Польщі. Польська шляхта, намагаючись окатоличити місцеве населення, посилювала національно-релігійні утиски жителів краю.

Тож пригноблені селяни брали активну участь у гайдамацькому русі. Повстанці мали пристанище недалеко від Теплика, в урочищі Бутова, що було вкрите дрімучим лісом і глибокими ярами. Звідси гайдамаки нападали на Умань та навколишні маєтки. 1755 р. вони разом з гайдамацьким загоном розгромили маєток Теплицького феодала. 1768 р. під час Коліївщини в містечку на певний час була повалена польсько-шляхетська влада.

Керівник повстання Максим Залізняк своїм універсалом від 13 червня 1768 р. призначив старшим над Тепликом Федора Осадчого. Невдовзі повстання жорстоко придушили, і в Теплик були введені два ескадрони царських військ і 80 козаків.

Історики, дослідники, численні джерела польського, російського, релігійно-церковного походження пояснюють походження назви містечка Теплик від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка, що тут протікає.

Були часи, коли Теплик носив іншу назву – Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася надзвичайна мужність i стійкість його жителів, які власними силами героїчно боронили своє поселення від ворогів i різних нападників. На карті Г. де Боплана 1648 р. Смілгород вказано як населений пункт, що мав церкву. Відомо також, що попередня церква була дерев’яною і збудованою на честь Покрови Божої Матері. Згоріла вона під час пожежі в пороховому погребі у 70-х роках ХУІІІ ст. разом з оточуючими єврейськими будинками. То ж 1781 р., за іншими даними 1775 р. звели нову кам’яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яку освятив благочестивий священик Симеон Корсовецький. 1851 р. до церкви прибудували дзвіницю і кам’яну огорожу навколо за кошти О.Потоцької.

У кінці XVII ст. поселення стало розростатися вверх i вниз по течії навколишніх piчок i досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с. Бджільна, а на півночі досягло межі, де знаходилася новозбудована кам'яна церква (нині приміщення музичної школи).

З середині XVII ст. Теплик вже мав статус містечка. Протягом XVII-XIX ст. він вважався значним торгово-ремісничим центром. 1873 р. у ньому проживало 5062 мешканців. Тут, через кожних два тижні проводилися ярмарки і щоденний торг.

З розвитком торгівлі та ремесел поступово налагоджувалося і культурно-освітнє життя краю.

1864 р. в Теплику починає діяти однокласна школа, 1897 р. відкрилася жіноча церковно-приходська школа.

Свій 300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії, заштатним містечком Гайсинського повіту.

Тут працювала суконна мануфактура Потоцького, на якій працювало 105 кріпаків. 1889 р. у містечку проживало 5,0 тис. жителів, 53 відсотки яких складало єврейського населення. Було 614 дворів, діяла православна церква, католицька каплиця, синагога, три єврейські молитовні будинки, працювало однокласне народне училище, аптека, 2 мукомельних млини, шкіряні і свічкові заводи.

В кінці XIX – на початку XX ст. відкрилися механічні, слюсарні, фарбувальні, шевські, в'язальні майстерні.

Під час революційних подій та періоду громадянської війни на території Тепличчини австро - німецьких окупантів змінювали петлюрівці, загони Волинця, білополяки, більшовицькі частини Першої кінної армії. За допомогою останньої у червні 1920 р. в краї й було остаточно встановлено радянську владу.

3 1923 р. Теплик стає районним центром. Почалося активне встановлення радянської влади та відбудова зруйнованого за роки революції та громадянської війни господарства. Реконструйовано харчові підприємства: маслозавод, млин, хлібозавод, крупорушку, олійню та ін. Збільшилося виробництво цегли та інших будівельних матеріалів. Діяло 5 промартілей. Та всі надбання зруйнував страшний голодомор 1932-1933 рр. Тодішній перший секретар районного комітету партії Н.М. Никоненко у своїй доповідній записці під грифом «cовершенно секретно» повідомляв Вінницький обком партії про голод у районі. Копію цієї доповідної було надіслано і в ЦК партії: «Ставлю в известность про тяжелое продовольственное затруднение района. В районе имеется 16 сел, в которых лежит опухших 227 семейств преимущественно единоличники, и незначительная часть колхозников, вследствие недоедания опухшие, преимущественно среди единоличников есть явная угроза недосева ими своих площадей. В 5 селах района от голода умирают от 5-ти до 10-ти чел. Это села Орловка, В.Мочулка, Росоша, Бджильна, Соболевка. Как уже сообщал в районе имели место 7 случаев людоедства, голодные родители резали и поедали своих детей. Кроме того, участились случаи (с.Бджильна, Янов) заманивания прохожих людей ночевать, и убивали их на питание, вследствие этого политическое напряжение района напряженное, кулацкий контрреволюционный элемент

спекулирует на этих трудностях и имеет хорошую почву для контрреволюционной агитации.

Район дать помощь своими силами для семей, опухших и недоедющих не сможет, таких ресурсов нет, требуется немедленная помощь со стороны области.

Прощу отнестись к настоящей докладной записке со всей серьезностью состояния района и немедленно дать продовольственную помощь. Хотя бы оказания с нашей стороны остронуждающимся хозяйствам помощи. О результатах настоящей просьбы прошу немедленно поставить меня в известность».

Голод панував в усіх селах району: у с. Велика Мочулка від голоду померло 687 мешканців, у с.Петрашівка понад 300 жителів, весною 1933 р. більша половина жителів с. Бджільна лежала на цвинтарі. Трагічні результати цієї спланованої більшовиками «акції» проти українського селянства лише сьогодні підраховуються.

Не встигли мешканці, що вижили, відійти від цієї страшної трагедії, як почалася Друга світова війна. Вже з перших днів війни понад 600 тепличан добровільно пішли на фронт. 26 липня 1941р. Теплик захопили фашистські війська. Окупація тривала довго. В історії селища вона була особливо трагічною. Варварське лиходійство відбулося поблизу с. Соболівки в лісі, де фашисти розстріляли чимало мирних жителів. У приміщенні Теплицької школи фашисти влаштували катівню, в якій обірвалося життя багатьох мешканців селища і навколишніх сіл району.

Сотні жителів районного центру мужньо боронили рідну землю. У їх числі – п'ятеро братів Сокотнюків. Йосип боронив Севастополь, Максим брав участь у боях в Криму та під Сталінградом, Яків бився під Харковом і на Кавказі, Іван – під Херсоном і на Дніпрі, де в сорок четвертому загинув, Гаврило визволяв Київ і штурмував Берлін.

Широко відомі, в районі імена Героїв Радянського Союзу Петра Плотянського і Миколи Воронцова.

Серед нагороджених орденами та медалями: Ф.Краченко, М. Глубокий, П. Цісар, Г. Гижко, П.Майко, С. Брох, С. Хрущ, М. .Монаршук, С. Дмитришин.

Село Скарженівка по праву вважається колискою підпільного руху та партизанської слави на Тепличчині. Тут зародилося підпілля. Організатором якого став колишній агроном райземвідділу А.К.Микитенко. До штабу партизанського загону увійшли А.К.Кондратюк (командир загону), А.К.Микитенко (комісар), М.С. Пересунько (начальник штабу), П.М.Кондратюк (командир розвідки).

У визвольних боях за район полягло близько 150 радянських воїнів. Їх імена викарбувані над братськими могилами, встановленими вдячними тепличанами.

Відразу після визволення, мешканці взялися за відбудову зруйнованого господарства.

Економіка району

З 1964 р. у Теплику починає працювати завод сухого знежиреного молока, комбікормове і плодоконсервне підприємства. Директор Соболівського цукрового заводу М.П. Черкасова першою в районі удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.

За останні 20 років тут побудовано торговельний центр, кулінарну фабрику, ковбасний цех i цех безалкогольних напоїв. Основу переробного виробництва становлять 2 цукрових заводи, маслозавод, консервний завод, міжгосподарський комбінат хлібопродуктів.

У Теплицькому районі розвинуте зерно-бурякове виробництво, тваринництво, та переробні галузі.

Видатні люди

Поети.Письменники.

Та найціннішим скарбом багатої й щедрої Теплицької землі є її творчі таланти. З цим краєм пов'язані імена Миколи Леонтовича, Шолом - Алейхема, Галини Журби. На цій благодатній землі розквітла творчість Петра Гуцала, Тетяни Яковенко, Олега Сенчика, Галини Тарасюк, Миколи Бучка.

Багато талановитих людей народилося у мальовничому с. Соболівка. Серед них – видатна українська письменниця Галина Журба, спадщина якої, хоч і не велика, але належить всесвітній скарбниці художнього слова.

Народилася на хуторі Олександрія біля села Соболівка. Отримала домашню освіту. У 1912 році поїхала до Києва.

З 1917 року працює в українській пресі.

Обіймала посаду редактора Всевидаву, редагувала дитячий журнал «Волошки». У 1920 році виїздить до Західної України, потім до Польщі і нарешті до США.

Похована у Баунд - Бруку, поруч з іншими українськими письменниками.

Гуцал Петро Федорович. Російський і український

письменник.Народився в с. Янові 21 червня1921 року, тепер Іванів Теплицького району Вінницької області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив у 1947 році Львівський педагогічний інститут.

Враження від перебування в багатьох країнах світу, нелегка праця радянських моряків далекого плавання – теми нарисів і нотаток П.Гуцала.

Творчий доробок - «Австралійська трагедія», 1954; «Далеко від рідних берегів», 1955; «На хвилях двох океанів», 1963,укр.мовою; «Придунайські вогні», 1964, укр.мовою; «Під чужим небом», 1972.

Переклав українською мовою п’єси «Перед вечерою» В.Розова,

«Океан» О.Штейна та ін.

Марія Корніївна Зубрій. Народилася 19 вересня 1956 року в с. Завадівка на Вінниччині.

З 1977 року проживає в м. Нововолинську, що на Волині.. Авторка збірки поезій „За п’ять хвилин до осені”.

З Соболівки й відома на Вінниччині і за її межами поетеса Тетяна Василівна Яковенко, авторка восьми поетичних книг та більше п'ятдесяти наукових статей з питань перекладу та сучасного літературознавства. Вона – лауреат обласної літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2002 р.) та Всеукраїнської літературної премії ім.М.Коцюбинсь- кого (2002 р.) Вірші Тетяни Яковенко увійшли до «Антології української поезії другої половини XX століття» (К., 2001).

Народилася 16 травня 1954 року в с. Соболівка Теплицького району Вінницької області. Поетеса. Літературознавець. Педагог. Член Національної спілки письменників України.

Доцент кафедри української літератури Інституту журналістики Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

Лауреат літературно – мистецьких премій – обласної молодіжної літературно – мистецької премії ім. Євгена Гуцала.

Нагороджена Почесною відзнакою Національної спілки письменників України. Заслужений працівник культури України, відмінник освіти України.

Кожна її поезія – це неповторний твір, який пройнятий ліричним духом, світлим образом і вишуканістю художніх образів. Поезія Тетяни Яковенко – це особлива жіноча музичність, що бринить на струнах її серця та душі. І хто чує чарівну музику слів, той не залишається байдужим до її віршів.

Галина Тимофіївна Тарасюк народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області в родині бібліотекаря, завідуючого сільським клубом.

Після закінчення Великомочульської середньої школи Г. Тарасюк працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічки та літпрацівником Теплицької райгазети «Зірка» на Вінниччині.

У 1968 році переїхала до Чернівецької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича. Жила в Чернівцях. Працювала в Заставнівській районній газеті “Прапор перемоги”, обласних та міських часописах: “Молодий буковинець”, “Буковина”, “Чернівці”, “Доба”, на місцевому телебаченні, старшим науковим працівником Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича.

Була редактором першої в краї демократичної (відродженої) газет “Час”, організатором прогресивного жіночого рухёу, головою Жіночої Громади Буковини.

З 2000 року живе в Києві. Завідує відділом поезії і прози газети «Літературна Україна». Новели Г. Тарасюк публікувались у газеті «Літературна Україна», часописах «Жінка», «Вітчизна», «Березіль», «Київ», «Дніпро», «Дзвін», інших українських періодичних виданнях.

Галина Тарасюк — лауреат премії журналу “Березіль” та родини Нитченків за кращий прозовий твір року (2002, 2003, 2004 рр.), обласної літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (м. Чернівці), Всеукраїнської літературної премії ім. Володимира Сосюри та премії Ліги українських меценатів ім. Дмитра Нитченка. Нагороджена Відзнакою Президента “Орден княгині Ольги” 3-го ступеня” та медаллю “Незалежність України” Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”.

Сенчик Олег Романович. Журналіст, прозаїк. Народився 20 лютого 1942 року в с. Степанівка Теплицького району. Автор прози: збірка повістей «Березова брость»(1980), «Заводчани»(1985), та збірки оповідань «Третій вимір»(1983). Лауреат республіканських конкурсів на кращий твір про молодого сучасника, Всеукраїнського літературного конкурсу гумору і сатири 1995. Член Спілки Письменників України.
Бучко Микола Іванович. Поет. Народився 19 серпня 1948 року в с.Удич Теплицького району.

Працював журналістом, керівником літературного об’єднання при редакції газет «Молодий буковинець». Видав поетичні книги «Сонячні сходи»(1977), «Назустріч літу»(1984), «Після Десяти заповідей, або Вірші для сина».

Лауреат премії ім. П.Усенка у 1984році.

Василь Піддубняк. Поет, прозаїк, публіцист, есеїст. Народився 1951 року на хуторі Червоний Кут Теплицького району на Вінниччині в сім’ї робітника цукрозаводу і колгоспниці.

Був вантажником на заводі, арматурником у Вінницькій ПМК.

Закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.І. Мечникова (1974). Працював кореспондентом і редактором радіо, газет Теплика (Вінниччина), Одеси, Кривого Рога, директором видавництва “Степ” (Херсон), головним редактором альманаху “Степ”, начальником редакційно-видавничого відділу видавництва “Наддніпрянська правда ”, власкором газет «День» і «Сільські вісті», «Голос України», Національного радіо.

Першим із місцевих журналістів обнародував у пресі факти голодомору на Херсонщині («Жниво Молоха», газета «Ленінський прапор», 1989).

Член Національної Спілки журналістів України (з 1979), Асоціації українських письменників (з 2001).

Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2011).

Публікації у обласних і всеукраїнських виданнях. Окремо вийшли: збірка поезій «Пізній листопад»(1997), «Словник журналіста і видавця» (2005), публіцистичний нарис «Жниво Молоха» (2006).

Микола Кротенко народився 1 квітня 1965 року в с.ТополівкаТеплицького району Вінницької області в селянській родині. Дитинство та шкільна юність пройшли в школі-інтернаті. Вищу освіту отримав у Вінницькому політехнічному інституті за фахом "Інженер-будівельник".

В 1991 році обрав стежку приватного підприємництва, а саме – видавничу діяльність, яка стала основною роботою. Перші творчі спроби почав робити в порівняно зрілому віці. Друкувався в одеському журналі "ФОНТАН" та вінницькій обласній пресі. В 1999 році російською мовою вийшла перша поетична збірка "Віражі ілюзій", в якій домінують іронічні теми. В 2000 році випустив магнітоальбом авторської пісні "ЖОНГЛЕР" (2 пісні російською мовою, 11 – українською). В 2001 році вийшла книга лірики та есеїв українською мовою "ПТАХ НЕБЕСНИЙ". Проживає і працює в м. Вінниці. За словами автора, в ліриці пише на три основні теми: для дітей (але недитяче), для жінок і для дорослих. В есеях робить спроби пізнання внутрішнього світу людини, душі. В розрізі метафізичних пошуків висунув припущення, що Бог є СЛОВО САМОТНІСТЬ. В цілому вся творчість спрямована до глибин підсвідомості.

Дворак Володимир Матвійович – народився і виріс на ст. Кублич, що на Вінничині. Тут він всім серцем закохався в поезію, літературу. Жив, проходив військову службу і працював в Севастополі, Києві. Немало років присвятив суворому, але доброму північному краю – Якутії. Доводилося пізнати працю шахтера, добувати золото в Заполяр’ї.

Автор документальних повістей «Уруй, Айхал!», «Шахматы, не глядя на доску», Збірника нарисів «Люди алмазного края», поетичних книг «Грани сердца», «Алой рябиной украсилась Русь», «Мгновения», «» Цвет калины , «Не сжигаю мосты». Працівник прес – служби акціонерної компанії «Алмазы России -Саха» (ЗАО АК «АЛРОСА»). проживає в місті Айхал, Якутія.

Літературно-мистецьке об’єднання «Дивослово»

„Дивослово” – дивовижний острівок відради, заселений „диваками”, що одержимі любов’ю до мистецтва і слова. В цій кузні творчої майстерності народжуються, вигранюються таланти, аби не рано-пізно заграти справжніми стразами.

Михайло Камінський, Раїса Гарбуз, Олеся Акімова, Галина Нарожна, Олена Павленко, Світлана Стадник – кістяк, що рік за роком „обростав” новими обдаруваннями. Для когось він став стартовим майданчиком для навчання (як для Оксани Скакодуб з с. Соболівки) та власної кар’єри, хтось залишив колектив, відчувши, що ця справа не для нього. Проте, ті, хто залишився, як і раніше, раз в місяць покидають всі справи, аби зібратися в затишному колі товаришів на творчі семінари для вивчення життя і творчості відомих митців слова і мистецтва, попрацювати над літературною технікою володіння словом, почитати та обмінятися враженнями від власних творів, що є своєрідними звітами за останній час. І не тільки…

А досягнень і справді немало. Цей дружній творчий колектив налічує дев’ять авторів, на рахунку яких від одної до трьох власних книг. Добірки творів багатьох «дивословців» регулярно публікуються в обласній, республіканській та районній пресі, журналах, часописах, альманахах.

Галина Нарожна– народилася 19 березня1958 року в с. В. Мочулка, де проживає донині. Закінчила Тульчинське культпросвітнє училище в 1980 році, і відтоді працює в Великомочульському Будинку культури художнім керівником. Переможець двох обласних конкурсів,

організованих газетою „Подолія” „Якщо сміємося – будемо жити”; переможець конкурсу гумористичної пісні „Грудень - 2002” радіопередачі „Від суботи до суботи”; двічі переможець і володарка „гран-прі” в номінації пісень на обласному фестивалі „Свято борщу” (на садибі і під керівництвом телеведучої обласного каналу ВДТ Ганни Секрет). Автор нарисів, замальовок, оповідань, казок, поетичних творів, гумору і пісень. Пісні виконуються аматорськими колективами та професійними виконавцями, звучать по радіо та телебаченні.

Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

Ще у школі вона була активним учасником художньої самодіяльності й почала писати вірші. Отож професію культпрацівника обрала не випадково, закінчивши Тульчинське училище культури. Працюючи над сценаріями до різних свят та урочистостей, вона не забувала й про улюблену справу — складати гуморески й пісні, які дуже швидко набули популярності. Їх співали учасники художньої самодіяльності Тепличчини, лунали вони і в радіопередачі "Світанкове село", телепередачі "Дивоцвіти". Як зазначила відома на Вінниччині телеведуча ВДТ Ганна Секрет, їх почули у 105 країнах світу. За рекомендацією Г. Секрет пісню Г. Нарожної "Мами-на криниця" взяла у свій пісенний репертуар співачка Раїса Поштар.

Галина Нарожна брала також участь у 7-ми конкурсах газети "Подолія" "Доки сміємося — будемо жити" і в двох з них - стала переможцем.

Наприкінці минулого року на одному із творчих вечорів пролунала нова пісня Г. Нарожної "Мово рідна", яка мала великий успіх.

Валентина Іванівна Тигипко народилась в селі Степанівка Теплицького району Вінницької області. Закінчила Степанівську середню школу, навчалась у Вінницькому державному педагогічному інституті ім. М.Островського на філологічному факультеті. Після закінчення навчання працює за призначенням в Теплицькому професійному аграрному ліцеї викладачем української мови та літератури.

Публікувалась в газетах «Вісті Тепличчини», «Вінницька правда», «Освіта Вінниччини», «Сільський вісник» та у поетичній збірці «Я не люблю жорстокий світ». Авторка чотирьох книг «самвидавом».

Раїса Василівна Гарбуз народилась 15 серпня 1954 року с.Хорів Острозького району, Рівненської області. У 1972 році закінчила школу-інтернат в м. Остріг і поступила на навчання в училище хімічного волокна м. Києва. В 1974 році вийшла заміж, а в 1978 р., переїхала жити у смт. Теплик Вінницької області. Автор збірки «Мої безсонні» 2004 року, член літературного об’єднання імені В.Стуса.

В 1987 році закінчила Брацлавський сільсько – господарський технікум, за професією бухгалтер.

Працювала у відділі культури райдержадміністрації. Дипломант всеукраїнського конкурсу сатири і гумору ім. А.Сови в м. Одесі та обласного конкурсу ім. С.Руданського. Майстриня вишивальниця, в творчому доробку якої рушники, ікони, картини, портрети митців України, серветки, доріжки.У своїх творах влучно, проте не образливо висміює людські вади, що безпомилково виявляє в собі та оточуючих.

Раїсу Гарбуз „охрестили” за своєрідний гумористичний жанр „теплицькою Сердючкою”, хоча з цим важко погодитися, адже вона, на відміну від „Вєрки”, володіє не лише хистом художнього літературного слова, й непоганий лірик. Світлана Стадник – авторка творів для малюків, нині на порозі власної збірки. Жартома в колективі її іноді прозивають „генератором” – такий потужний потенціал творчих ідей закладено в цій жінці. А твори її світлі, дотепні, щирі, незважаючи на те, що саме вони змусили Світлану оволодіти і полюбити українську (від природи вона російськомовна). Дотепні жарти, гумористичні вірші Козачинського Петра дпвно полюбилися тепличанам. Особливо в авторському виконанні… Переважну більшість з них він оформив «самводавом» аж у чотири збірки! Крім уміння розсмішити словом, Петро Яремович володіє ще й майстерністю художника – карикатуриста. Свого часу читачі загальновідомого «Перцю» мали змогу в цьому переконатися. Тепер він на прохання авторів – «дивословців» художньо облаштовує їхні книги.

Михайло Кузьміч Камінський народився 5 травня 1930 року в с. Цибулів Монастири-щинського району Черкаської області. Житель с. Удич Теплицького району. В 1958 році закінчив Московський технікум харчової промисловості (Смілянський філіал).

1967-1972 роки навчався та успішно закінчив Одеський педагогічний інститут ім. Ушинського.

Михайло Кузьмич Камінський – член Теплицького літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”. Автор автобіографічної повісті „Вечная боль души” (ООО „Журнал „Радуга””, м. Київ, 2006), книги поезії, гумору, прози „Гвоздики на снігу” („Діло”, м. Вінниця, 2010), численних публікацій в пресі, суспільно-публіцистичного, культурно-просвітницького журналу „Корни” (Москва).

За мудрість, поважний вік, душевну теплоту та солідний творчий стаж в колективі називають ніжно „аксакал”. Його творчий доробок – щонайперше дві книги: зворушлива до сліз сповідь людини, що не з фільмів та книг пізнала жахіття війни та уроки виживання. Автобіографічна повість „Вечная боль души” та «Гвоздики на снігу» (суголосся прози, поезії, свідчень очевидців про автора як особистість). Ці книги – неспростовний доказ духовного потенціалу, який зводить людину над обставинами, робить її сильнішою. І нехай цим книгам бракує письменницького хисту, а доскіпливі критики не знайдуть у них віртуозних зворотів та художніх засобів – від того не маліє їхня життєва та вселюдська цінність.

Оксана Скакодуб народилась у 1987 році в с. Соболівці Теплицького району на Вінниччині.

Авторка книг лірики „Цвітуть любов’ю очі сині” (2003)

та „Проекції весняного неспокою”. Поетичні твори відзначені на кількох Всеукраїнських конкурсах, в т. ч. як переможця конкурсу ім. Яцика.

Публікувалася в колективному альманасі подільських літераторів „17 вересня” (2002). Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”, обласного літературно-мистецького об’єднання ім. В. Стуса. Студентка університету ім. Т. Г. Шев-ченка.

Поетичні твори авторки відзначені на кількох Всеукраїнських поетичних конкурсах і публікувалися в колективному альманасі подільських літераторів "17 ВЕРЕСНЯ" (2002). Перша поетична книжка «Цвітуть любов'ю очі сині» вийшла в 2003 році.

Творчий доробок характерний тим, що в ньому чітко простежується традиційне, класичне і є чомусь (можливо, не так у зовнішніх, як у внутрішніх проявах) художницьке сприйняття світу намагання бути в енергетичному полі лірико-філософських тенденцій.

Оксана творчо зростала в обласному літературно-мистецькому об'єднанні ім. Василя Стуса. Вона — активіст Конгресу української інтелігенції Вінниччини, учасниця регіональної наради молодих літераторів у Немирові. Крім того, переможець кількох конкурсів на краще знання мови. її відзначено, як лідера серед школярів у цій номінації і в столиці України.

Характеризуючи першу поетичну збірку сімнадцятирічної Оксани Скакодуб із с. Соболівки, письменник Василь Кобець сказав: «Творчий доробок поетеси Оксани Скакодуб характерний тим, що в ньому простежується традиційне, класичне і є чомусь (можливо, не так у зовнішніх, як у внутрішніх проявах) художницьке сприйняття світу, намагання бути в енергетичному полі лірико-філософських тенденцій».

Збірка – «Цвітуть любов’ю очі сині», як і «Проекції…» підтвердили народження на Теплицькій землі ще однієї, неординарної і багатообіцяючої поетеси.

Олена Павленко. Член районного літературно-мистецького об’єднання «Дивослово». Член Вінницького обласного літературно-мистецького обєднання ім.. В. Стуса. Народилася 17 березня 1977 року в с. Саша Теплицького району Вінницької області. Закінчила Іллінецький радгосп-технікум. Нагороджена обласною молодіжною премією «Кришталева вишня». Автор збірки лірики «Молюсь за тебе, світе мій» (ТВП «Книга-Вега», м. Вінниця). Публікації в обласних журналах «Вінницький край», «Вінничанка».

Живе в селі Саша Теплицького району, працює у фермерському господарстві.

„Немає загадки таланту – є вічна загадка любові” – ці слова Григора Тютюнника приходять на згадку, коли задумуєшся, що є стимулом творчого процесу в наш непростий час. «Молюсь на тебе, світе мій» - так любовно назвала Олена Павленко з с. Саші свою першу «ластівку». Тонке поєднання психологічних мотивів на тлі поетичного слова створює неперевершене мереживо щирої закоханості в кожну мить життя. Навіть не знаючи авторки, за її творами можна образно і зримо відтворити портрет української жінки: зворушливо-ніжної, аж до сором’язливості; пристрасно люблячої… Жінки, що здатна на глибокі і сильні почуття: від кохання до болю та гніву.

Ніколаєнко Лілія Віталіївна народилася 28 травня 1988 року в смт. Теплик Вінницької обл, де проживає нині. Закінчила Київську національну академію внутрішніх військ. Прозаїк. Поет. Твори публікувалися в районній та обласній пресі. Автор збірки казок „Солов’їна пісня” (Вінниця: ДП «ДКФ»). Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

Обрала своєрідний підхід до читача. Її казки, видані окремою збіркою під назвою «Солов’їна пісня» - пронизані недитячою філософією, переплетені народними приказками, прислів’ями. Закінчуються вони, як байки – мораллю. Жива мова персонажів, спостережливість, намагання аналітично мислити, манера подачі тієї чи іншої події дає змогу відчути потенціал авторського зростання.

Олеся Акімова член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”, член літературно-мистецького об’єднання ім. В. Стуса.

Народилася і виросла в смт Теплик Вінниць-кої області, закінчила Монастирищенське профтехучилище, отримала фах лаборанта. Авторка збірки лірики „Мелодії білих конвалій” (Вінниця, 2008). Публікувалася в альманахах „Ми в дорогу вийшли на світанні”, „”

Знайома читачам з літературно-мистецьких альманахів, виплеснула на папір всю свою бурхливу експресію, явивши читачам збірку «Мелодії білих конвалій». Речення авторка намагається будувати нетрадиційно, віртуозно. Її поезія динамічна, слово сміливе, думка нерідко межи слів: думай, шукай! Це якраз те, що полюбляє сучасний молодий читач і чим смакують на всі лади прискіпливі критики (на те вони й критики!) Авторка не простує протоптаними стежинами, вона в пошуках власного поетичного образу і стилю.

Дем’янишина Ірина Олегівна народилася 20 липня 1997 року в селі Удич. У 2003 році пішла до першого класу Удицької загальноосвітньої школи.

Успішне навчання в школі поєднує з іншими захопленнями. Іринка полюбляє кроїти і шити, а тому з задоволенням відвідує швейний гурток.

Віршами захопилася дуже рано. Спробувала себе в творчості – рідним та друзям сподобалося. Неодноразово публікації творів юної поетеси з’являлися на сторінках районної газети „Вісті Теплччини”.

Член Теплицького районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово” з 2010року. Авторка збірки лірики «Прилітай, лелеко!»

Порадувала читацьку аудиторію лірична збірочка «Прилітай, лелеко!» Щира безпосередність, яка можлива тільки в дитячому віці (дівчинці всього 13!), вилилася в простенькі і невигадливі віршики, написані протягом останніх років. І нехай не відчувається в творах геніальності, читач не побачить шедеврів – у неї ще все попереду за умови здатності не зупинятися на досягнутому. Адже талант – то дев’яносто дев’ять відсотків праці.

Павло Середюк– член літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”. Житель с. Лозовата Теплицького району Вінницької обл. Автор книг для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку „Веселий акробат”, „Азбука зірок” (Луцьк, 1977). Вірші публікувалися в альманасі для дітей „Соняшник” (Вінниця, 2008)

Автор двох збірок для малят «Азбука зірок» та «Веселий акробат». Вчитель за фахом, він залишається вірним обраній професії. Віршики веселі, дотепні, навчають кмітливості: такі собі «живчики». Цікаво читаються.

Липецька (Пеценюк) Людмила Андріївна, народилась 14 лютого 1968 року в селі Куна Гайсинського району Вінницької області. Проживає в смт. Теплику. Закінчила Уманський педагогічний університет.

Працювала кореспондентом районної газети „Вісті Тепличчини”.

З 2006 року працює завідувачем сектору

інформаційно – аналітичної роботи в Теплицькій районній раді.

Неодноразово публікувалась в районній та обласних газетах. Її творчість представлена лірикою, дитячими віршами, гумором, прозою.

Член літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

Козачинський Петро Яремович народився 11листопада 1938 року в смт. Теплик. Житель смт. Теплика.

Працював на відповідальних роботах в с. В.Мочулка та секретарем сільської Ради, майстром в Теплицькому ПТУ №13, директором Теплицької СШ, вчителем у школі (працює донині).

Автор чотирьох, власноруч художньо оформлених „самвидавських” книг сатири і гумору. Член літературо-мистецького об’єднання „Дивослово”. Свій талант художника використав при оформленні колективних збірок поезій „дивословців” „Перша ластівка” та „Тепличчина сміється” та ряду книг для дітей.

Світлана Хусаінівна Юлімбетова - Стадник народилась 3 травня 1959р. в Казахстані с. Синтас Єрмаківського району Павлодарської області, що біля витоків Іртиша в родині батька-молдаванина та матері-башкирки Закінчила у 1977 році Орське ПТУ по спеціальності майстер

плодоовочівник. Проживає в с. Соболівці Теплицького району.

Перші публікації з’являються в 1997-1998 роках в районній газеті „Вісті Тепличчини”, згодом в художніх альманахах „Стожари”, „Ми в дорогу вийшли на світанні”, літературно-мистецькому журналі „Вінницький край”, православному дитячому журналі „Богдан”. Творчість С.Х.Юлімбетової - Стадник представлена дитячими віршами та казками, журналістськими дослідженнями та публікаціями на сторінках обласної преси. Член редакційної колегії та постійний дописувач

дитячого обласного альманаху для дітей «Наша хатка».

Коваль-Дем’янюк Віта Василівна народилася 4 жовтня 1987року в селі Степанівка Теплицького району Вінницької області. В 2005році закінчила Степанівську СЗШ 1-3ст. З 2005 по 2011 рр. – навчання в інституті історії, ентології і права Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського.

Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

Юрій Федорович Головкін народився в селі Харсіки 29 серпня 1958 року. Закінчив Чорнухинську середню школу, в 1980 році отримав освіту на історичному факультеті Полтавського педінституту імені В.Г.Короленка. Після закінчення інституту працював вчителем, директором школи, головою сільської ради, секретарем партійної організації колгоспу. В 1988 році переїхав в село Соболівка, Теплицького району Вінницької області. Де і по сьогоднішній день працює директором Соболівської ЗОШ І-ІІІст. Брав участь в п’ятому фестивалі „Перлини сезону”. Нагороджений знаком „Відмінник освіти України”. Одружений, має 2 доньки. Нащадок роду Сковороди (родинна гілка та фото нащадків Сковороди). Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.
Герасименко Олена Василівна народилась 18 травня 1958 року в селі Носачів Смілянського району, що на Черкащині. Закінчила Чернігівський юридичний технікум. Працювала в Теплицькому управлінні праці та соціального захисту населення Вінницької області.

Авторка трьох поетичних збірок „Паралелі сонячних дощів” (Вінниця – 2005. Вадим

Клименко), „Аплікації думок” (Вінниця – 2006. ДП «ДКФ»), „Ватра на двох” (Вінниця – 2010. ФОП Данилюк В.Г.) Твори друкувалися в літературно-мистецьких журналах „Вінницький край”, „Дніпро”, літературно-мистецьких альманахах „Сторожові вогні над Божою рікою”, ”Ми в дорогу вийшли на світанні”, „Антологія сучасної новелістики та лірики України” (міжнародне видавництво „Склянка часу”), обласній та районній пресі Вінниччини та Черкащини, зокрема в альманахах літераторів Смілянщини „Клекіт - 1” та „Клекіт - 2”.

Керівник Теплицького районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

Упорядник та літературний редактор книг Ірини Дем’янишиної „Прилітай, лелеко” та Михайла Камінського „Гвоздики на снігу”.

Член Спілки Письменників України з 2011 року.

Приймасюк Тетяна Євменівна народилась 11 вересня 1954 року в с. Брідок Теплицького району Вінницької області.

Поетеса, вишивальниця, композитор, збирач фольклору. Член Національної Спілки Письменників України.

Працювала в системі культури району: художнім керівником, методистом Теплицького РБК,, бібліографом – краєзнавцем Теплицької ЦБ. З 1985 року очолювала районне літературне об’єднання «Дивослово».

Друкується в районній, обласній періодиці. Автор трьох поетичних збірок: «Я тепло збираю по краплині», «Молитва душі», «Голос жінки», дитячої книжечки «Комарик».

Славиться це мальовниче село Соболівка ще однією непересічною особистістю – славетною фольклористкою Поділля Євгенією Давидівною Тондій.

Народилася ця талановита жінка 8 лютого 1918 р. на Хмельниччині, та більшість свого життя прожила у Теплицькому краї, зокрема у Соболівці. Від батька успадкувала чудовий голос, навіть співала у хоровій капелі «Думка». Євгенія Давидівна збирала думи, приказки, прислів’я, пісні, загадки аби зберегти світлі образи минулого, відкрити нащадкам духовний світ пращурів, які завжди прагнули волі, щастя і краси. Особливо близькими для неї були ліричні пісні, наповнені щирими почуттями.

Класична поезія народного життя, вірувань, обрядів, присвячених кожній порі року завжди нагадували Євгенії Давидівні власне дитинство. Багато обрядових пісень, записаних від неї, зараз представлено у репертуарі зразкового дитячого фольклорного гурту с. Соболівки «Цвіт папороті».

Саме від Євгенії Давидівни шанувальники народних обрядів вперше дізналися про звичай на Маковія святити криниці. Наші прадіди вірили у чудодійну силу води і в те, що вона очищує і зцілює людей. Криниці прикрашали чорнобривцями, любистком, васильками і водили навколо них хороводи, співаючи пісень.

Померла Євгенія Давидівна Тондій 20 липня 2003 р. Похована у рідному селі Соболівці. Вдячні земляки вже вшосте проводять щорічний районний фестиваль народної пісні «Душа без пісні – що безкрила птиця», присвячений пам’яті Євгенії Давидівни. На чергове фольклорне свято до Соболівки завітало 30 фольклорних колективів, які демонстрували глядачам не лише народні пісні, а й старовинні обряди: весільний (с. Соболівка), обжинковий (с.Шиманівка), «годенки» (с. Стражгород), а фольклорний колектив «Подоляни» (с. Бджільна) підготував цілий вінок обрядових пісень.

Культура

То ж не дивно, що у цьому співочому селі при Соболівській дитячій музичній школі восени 1989р. народився ще один вокальний ансамбль «Яворина».

Ініціаторами його створення були Людмила Мазуренко (Шайко) та Наталія Фарбішевська. Коли співає «Яворина», то здається, що бринить усе найкраще в природі: шепочуть трави, дзвенять гірські потоки, лунають солов’їні пісні. Їх красить професійний рівень виконання, самобутній репертуар, у якому особливе місце посідають українські ліричні та народні пісні.

Село Соболівка розташоване на берегах річки Деркачки і Погрібної за 22 км. Від районного центру. Виникло воно на місці колись існуючого тут великого міста Соболів, заснованого бузькими козаками для захисту краю від набігів татар. Своєрідна фортеця була обнесена двома великими земляними валами. Татари зруйнували фортецю, а населення знищили. Згодом тут виникло нове поселення з назвою Соболівка, яке увійшло до складу володінь польських графів Потоцьких. На території Соболівки знаходиться цікава пам’ятка архітектури – Різдво-Богородицький храм, збудований 1790 р. і реконструйований 1854 р.

А ще місцеві жителі з покоління у покоління передають легенду про Богданову криницю з цілющою і смачною водою. Її нібито пив сам гетьман Б.Хмельницький. Вода настільки йому сподобалася, що він наказав козакам розчистити джерело і зробити зруб. Збоку ще й кілочок закопали та берестяний ківш прикріпили – для подорожнього, щоб спрагу втамував. Власною рукою великий Богдан благословив цю криничку. Й понині б’є цілюще джерело. А вода в ньому, як і в ті далекі часи, по-особливому прозора й чиста.

Бібліотекарі району, як істинні краєзнавці зібрали і записали від місцевих старожилів не одну легенду. Окрім цього у їх доробку чимало спогадів про історичні події, що відбувалися на теренах краю і, звичайно, старовинні пісні. Цим піснями вони продовжують життя у створеному фольклорному колективі бібліотекарів району з гарною назвою «Вишня». У репертуарі ансамблю близько двадцяти рідкісних пісень. Вони записані в селах Кожухівка, Стражгород, Мала Мочулка.

Янушкевич –Баніт Ольга Миколаївна народилася 1968 року в Теплику в родині медиків. Композитор.

Автор більш, як 300 музичних творів різних жанрів, відмінник освіти України. Працює викладачем по классу фортепіано у музичній школі м. Немирова, створила декілька дитячих та жіночих вокальних ансамблів. Член районного літературно-мистецького об'єднання «Оберіг» та обласного ім. В.Стуса. лауреат міжнародного конкурсу ім. Ф. Шаляпіна.

Мистецтво

Те, що Тепличчини багата на різні таланти, відомо давно. Відрадно, що гості краю мають змогу переконуватися у цьому знову і знову. Щороку місцеві майстри представляють свої творчі роботи на обласних та всеукраїнських виставках.

Художники.

Родом з Соболівки і художник – скульптор Едуард Руппельт, автор герба і прапора смт. Теплик, емблеми до 500-літнього ювілею містечка. Почесний громадянин Теплика.

Народився 15 вересня 1926 року в селі Соболівка Теплицького району. Закінчив факультет Орловського державного педагогічного інституту. «Відмінник народної освіти» за зразкову роботу по конструюванню та виготовленню навчального наочного приладдя.

18 листопада 2001 року Едуард Адольфович пішов з життя, заливши по собі творчий слід, яким Соболівчани можуть пишатись.

Глибину та неповторність українського прикладного мистецтва пропагує у краї художник – портретист та пейзажист із світовим ім’ям Анатолій Риженко-Янковий, який народився у невеликому с. Брідок. Від його полотен віє неповторимим левітанівським духом, що служить еталоном краси побаченого у природі. Доробок художника – багатий і різножанровий. Це щедро обдарована, самобутня, творча і неординарна особистість. Його картини побували на обласних, республіканських і міжнародних виставках у Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Росії…

Подружжя художників Тетяни Вірозуб та Романа Сельського переїхало зі столиці в село Тополівка Теплицького району. Виховують трійко діток.

Роман Сельський народився в Тополівці. З 1997 по 2004 рік навчався в Національній Академії образотворчого мистецтва в Києві під керівництвом академіка і ректора А.В.Чебикіна, професора В.М.Кириченко і академіка Л.С.Миляєвої.

Конкурсант виставок ім. Віктора Зарецького в 1998, 2000 і 2004 рр. Учасник Всеукраїнської Національної Художньої виставки, присвяченої 185-річчю Т.Г.Шевченка в 1999 році.

Тетяна Вірозуб народилася в Запоріжжі. Закінчила Запорізьку художню школу. В 1995 році закінчила Харківський художній коледж. З 1993 по 1995 році викладала в школі Мистецтв.

З 1998 року – учасниця Всеукраїнських художніх виставок. В 1999 році переможниця конкурсу на кращий знак Національного Українського музею. Автор логотипу банку «Хрещатик». Автор офісних стилів стоматологічної клініки «Dental Verdi», оздоровчого центру «МИР Гармонии» та інших приватних офісів та фірм.

Науковці

Славну історію краю яскраво підтверджує і щедрість Теплицької землі на видатних вчених серед яких: академік України К.Б.Яцимирський, доктор історичних наук С.М. Клапчук, доктори медичних наук А.О. Бабур, Ю.П. Спіженко, доктор хімічних наук С.С. Гітіс, доктор фізико – математичних наук С.В. Ульянов, професор філології Є.С. Регушевський.

Ім’я земляка, уродженця с. Тополівка, академіка Петра Іларіоновича Багрія золотими літерами вписано у вітчизняну і світову науку. Він – відомий вчений у галузі економіки не лише України, а й далеко за її межами, автор понад 60 наукових праць. Свого часу очолював Інститут економіки АН України. Працював в апараті Організації Об’єднаних Націй.

До речі, нещодавно Тополівська громада відзначила 100-літній ювілей своєї невеличкої дерев’яної церкви. Багато і доброго, і трагічного бачила за свій вік ця споруда. А горді і стрункі тополі, які колись шикувалися вздовж дороги до поселення, дали йому ім’я – Тополівка. Село відоме своїм активним спротивом фашистським окупантам під час Великої Вітчизняної війни. Тут діяло підпілля. До цих пір односельчани пам’ятають секретаря підпільної комсомольської організації Петра Поліщука, якого фашисти розстріляли, а для «науки» кинули тіло на дорогу і п’ять днів не дозволяли рідним забрати і поховати патріота. Свято зберігають тополівчани пам’ять про ті трагічні і героїчні дні і роки окупації.

Яцимирський Костянтин Борисович – академік.Народився 4 квітня 1916 року в с. Пологи Теплицького району. Доктор Вроцлавського університету, почесний член Польського наукового товариства. Лауреат премії АН СРСР ім. Л.А.Чугаєва та премії АН УРСР ім. Л.В.Писаржевського, нагороджений Золотою медаллю ім. Я.Гейровського(Чехія), академік Національної Академії Наук України. Автор понад 800 наукових праць, у тому 19 монографій.
Спіженко Юрій Прокопович – хірург,доктор медичних наук, академік Академії медичних наук Україні. Народився 6 червня 1950 року в с.Побірка Теплицького району. Президент фармацевтичної асоціації України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Гітіс Семен Семенович – доктор хімічних наук, профессор. Народився 20 травня 1920 року в с.Соболівка Теплицького району. Учасник Великої вітчизняної війни. Крупний фахівець в області теоретичної органічної хімії. За його участю і під керівництвом створений напрям синтезу мономерів ароматичного ряду для отримання синтетичних волокон і інших полімерних матеріалів.

Сучасні науковці

Левченко Олена Григорівна (21.11.1959) – кандидат філологічних наук. У напрямку філософської антропології досліджує проблеми масової свідомості та художньої культури. Займається методологією інтертеустуальних прочитань драматичних текстів.

Була серед засновників журналу «Кіно-театр», з яким весь час співпрацює. Учасник спільного проекту «Історична міфологія в сучасній українській культурі» Женевського університету та НаУКМА.

Копач Юрій Миколайович (1970) – кандидат фізико-математичних наук. В 1992 році закінчив фізичний факультет Московського університету ім. Ломоносова, закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію в 1999 році.

Працює зав.лабораторією об'єднаного інституту ядерних досліджень м.Дубна Московської області.

Сторожук Руслана Петрівна (6.07.1974) – кандидат наук з державного управління. Захистила кандидатську на тему «Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізми реалізації».

Працює старшим викладачем на кафедрі Євроінтеграції Одеського реггіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України. Голова Севастопольської громадської організації Центр гуманітарних технологій «Школа у моря».

Сторожук Людмила Петрівна (19.10.1981) – кандидат хімічних наук, науковий співробітник НАН України.

Закінчила з відзнакою хімічний факультет Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, пізніше аспірантуру в НАН України, інституті хімії поверхні ім. О.О.Чуйка. В 2005 році була учасником україно-німецького семінару в Дрездені. Семінар проходив під назвою «Нанонаука і нанотехнологія».

Герої Радянського Союзу

Плотянський Петро Трохимович (30.01.1912 – 2002) – командир окремої розвідувальної розвідувальної роти 107-ої стрілкової бригади, старший лейтенант.

Уроженець с.Стражгород Теплицького району.

Герої Соціалістичної Праці

Черкасова Марія Петрівна – директор Соболівського цукрового заводу (перша в району удостоєна звання).

Поворознюк Віктор Лукич – бригадир рільничої бригади Теплицького колгоспу.

Бабенко Марфа Пилипівна – свинарка колгоспу «Росія» с.Соболівка.

Вовк Варвара Овсіївна – доярка с. Марківка.

Шанують, зберігають і примножують

мешканці краю і свої прадавні звичаї і обряди.

Розвинуте на Тепличчині вишивання, макраме, витинанка, різьблення, бджолярство.

Пасічники

У с. Соболівка всі знають затятого пасічника Дмитра Миколайовича Скакодуба, якого односельчани з повагою і гумором називають «Митя – бджоло-мед» або «Митя – пасічник».

На околиці с. Розкошівка у мальовничій місцині біля ставка та розлогої левади знаходиться ще одна пасіка, що належить місцевому сільськогосподарському формуванню, яку створив і вправно господарює знаний в районі пасічник – Тарас Федорович Скалецький. На його думку, щоб мед був смачний і поживний, пасічник повинен любити і багато знати про бджіл. Інакше годі чекати багатих медових «врожаїв».

Майстри краю

Відомий у краї й майстер Анатолій Костянтинович Дем’янишин, який творить неповторні шедеври – картини, інкрустовані зерном пшениці, проса, маку.

Ім’я різьбяра по дереву тепличанина Володимира Івановича Обідника знають навіть в Америціі Європі. Він – член Американської північно-західної асоціації різьбярів по дереву. Роботу з деревом обрав через те, що, на його переконання, в ньому є душа, яку майстер відчуває, коли бере шматок дерева до рук. Підручний матеріал – горіх, червоне дерево, бук, ясен, індійське чорне дерево. Святая святих майстра – ікона Святої Покрови. Образ інкрустований золотом і сріблом, в горіховій оправі. Викупив це диво колекціонер з Канади.

У кожному його виробі закладено глибокий зміст, філософія сутності людини, її внутрішнього світу. Скульптура «Метелик», наприклад, схожа на ангела. «Метаморфоза» – летюча миша перетворюється на жінку без обличчя. У скульптурі «Удача», що зроблена у вигляді руки – вона, мов жива, у ній, здається, пульсує у жилах кров міцно тримаючи удачу чи долю. «Крик душі» зображує старця, який щосили волає. Здається, ще мить – і душа розірветься від болю, що його відчуває ця стара людина. На скульптурі «Свічка» полум’я нагадує трагічний образ жіночого обличчя, обтяженого життєвими проблемами, по якому котяться сльози…

Крім того, Володимир Іванович – творець нецкі – мініатюрних японських статуеток розміром 3-5 см. А ще він живописець, портретист, іконописець, виконавець родинних гербів та працівник деревообробних фірм Італії та Іспанії.

Вінжицька Параска Петрівна – живопис. Жителька с.Соболівка.

Гарбуз Раїса Василівна – вишивка. Жителька смт Теплик.

Годованюк Володимир Миколайович - живопис, іконопис. Житель с.Степанівка.

Дищук Світлана Володимирівна - вишивка, витинанка. Жителька смт Теплик.

Мазуренко (Шайко) Людмила Петрівна - декоративний розпис, солом’яні павуки. Жителька с.Соболівка.

Немировський Станіслав Володимирович – живопис. Житель смт Теплик.

Одноочко Іван Михайлович – живопис. Житель с.Орлівка.

Плотніков Микола Іванович - скульптура, живопис, іконопис, різьба. Житель смт Теплик.

Приймасюк Тетяна Євменівна - художня вишивка. Жителька смт Теплик.

Січак Лідія Тимофіївна – живопис. Жителька смт Теплик.

Чижевський Ярослав Леонідович – живописець. Житель смт Теплик.

Шаварин Любомир Ярославович – різьба по дереву. Житель смт Теплик.

У с. Петрашівка 1886 р. народився Василь Якович Соловйов-Куценко – відомий борець і тореадор. Надзвичайно бурхливим було життя подільського богатиря. У його циркові програми входили такі номери, як боротьба з биками, «людина-міст», коли по платформі, яку він тримав на собі, проїжджали вантажні і легкові автомобілі з пасажирами. На його грудях місцеві молотобійці розколювали кам’яні брили вагою по 50 пудів. Слава про богатиря Куценка так сколихнула всіх, що ним навіть зацікавився Григорій Распутін. Зустрічався Василь Якович з російським царем, англійською королевою. Останню свою почесну стрічку переможця одержав у 1940 р., коли вже мав 54 роки. У 70 ще вигинав руками підкови…

Туристичні місця

Найвизначнішим місцем туристичного паломництва на Тепличчині є музей Миколи Леонтовича, та його могила у с. Марківка. Музей відкрито у 1977 р. до ювілею М.Д. Леонтовича. Його архітектурний проект та бронзове погруддя до пам’ятника виконав львівський художник Ярослав Ульгурський.

Експозиція музею налічує 635 експонатів. Надзвичайно цінним придбанням музею є такі рідкісні матеріали як: оригінальний рукопис партитури Леонтовича «Козака несуть», рукопис обробки«Ой сів - поїхав», факсимільні відбитки рукописів всесвітньо відомих «Щедрика», «Дударика», титульних обкладинок Першої та Другої збірки пісень з Поділля та ін.

У музеї зберігається значна кількість старовинних фотографій родини Леонтовичів, великий фотопортрет Марії Йосипівни – матері композитора, загальне фото батьків, сестер Миколи Леонтовича тощо. Великий інтерес у відвідувачів викликають збільшені гуртові світлини, де Леонтович закарбований серед викладачів і семінаристів єпархіального училища та в колі учасників учительської конференції 1915 р. в с. Вороновиця; а також маловідома фотографія Першого українського національного хору та інші.

Також у музеї є меморіальна кімната. Вона містить особисті речі родини Леонтовичів. Тут знаходиться старовинне піаніно, на якому вчилися грати всі діти Леонтовичів, великий дубовий стіл, настінний годинник, картини, посуд, килими, письмове

приладдя та інше.

До 125-ї річниці від дня народження М.Д. Леонтовича у музеї було відкрито ще одну кімнату під назвою «Леонтович та сучасність». Тут широко представлено цілий ряд афіш концертів, які відбулися до ювілейних дат композитора; матеріали про музичне училище культури та мистецтв м. Вінниці, яке носить ім'я М.Д. Леонтовича. Також на одному з планшетів міститься список лауреатів районної премії ім. М.Д. Леонтовича.

Ініціатором створення музею був декан музично-педагогічного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського Анатолій Завальнюк і художник Ярослав Ульгурський. Неподалік музею знаходиться могила М.Д. Леонтовича, на якій встановлено гранітний обеліск.

Релігійна архітектура

Потрапивши до цього славного, багатого своєю історією краю, овіяного благодатним сакральним духом, наповненим миром, спокоєм і церковними дзвонами, ви побачите унікальні будівлі церков дерев’яної архітектури. Зокрема у с. Велика Мочулка зберігся величний храм Святого Михаїла 1807 р. Саме ж село отримало свою назву від мочарів, яких чимало можна побачити вище поселення. Раніше воно звалося Добропіль та Тирасопіль. Серед села частково збереглося оборонне укріплення, що колись складалося з високого валу і глибокого рову. За переказом, від нього йшов підземний хід до місцевого ставка.

На одній із селянських садиб зберігся також кам'яний

фундамент старої дерев'яної церкви, яка невідомо коли згоріла. У 1820-х рр. там знайшли старовинні мідяні монети.

Окрасою с. Карабелівка є церква Покрови, заснована 1747 р., яка 1794 р. перетворена з уніатської на православну. Спочатку церква Покрови була маленька, подібна до хати, з невеличким куполом. Тому мешканці вирішили поставити нову дерев'яну триверху, на кам'яному фундаменті, з окремою дзвіницею.

Місцем, яким пишаються односельчани і якому поклоняються. у с. Залужжя є храм, збудований у 1894-1897 рр. на честь Миколая Чудотворця на кошти пана Каменського та місцевих жителів. Як та столітня верба, що знайшла свій притулок край дороги до села і чимало бачила й пережила на своєму віку, так і минуле церкви пронизане як білими, так і чорними смугами. Її закривали, зривали зі стін ікони, скидали хрести. Та місцеві жителі зберегли святиню. Сьогодні вона є окрасою і духовним пристанищем залужчан.

У Стражгороді, за спогадами старожилів, церква була збудована у 1708 р. на честь Різдва Пресвятої Богородиці. У 1848 р. її розширили і вона мала форму хреста. Храм був споруджений без жодного цвяха. Прослужила людям майже 300 років. В ній ще козаки Стражгородської сотні Уманського полку, перед військовими походами проти гнобителів, освячували зброю. Після освячення у 1903 р. нового храму, стара церква постояла закритою ще п’ять років і її розібрали, причому не виявили жодної трухлявої дилини.

Нову церкву в Стражгороді будували виключно на кошти і силами віруючих, зібравши 4800 рублів. Спеціально під нове будівництво за селом звели власну цегельню. Про якість цегли, яку тут почали робити, люди пересвідчитися коли храм закрили і намагалися зруйнувати у період войовничого атеїзму. Поставили на цвинтарі навіть гармату, розстрілюючи храм, та вдалося знести лише дзвіницю, стіни будови під куполом лише потріскалися. Нині церква продовжує вірно служити людям, наставляючи їх на шлях істини.

Шанувальників сакральної архітектури зацікавить храм Успіння Пресвятої Богородиці ( 1887 р.,с. Кивачівка); Святого Миколи ( 1889-1890, с. Петрашівка), Святого Михаїла (1785 р., с.Скарженівка, з 1957 р. належить до с.Тополівка).

До визначних пам’яток краю також належать: католицький костьол Діви Марії, 1822 р. (Теплик, вул. Незалежності); приміщення цехів спиртового заводу, 1894 р. (с. Бджільна, вул. Радянська); будівля технікуму, в якому навчався герой Радянського Союзу Микола Олексійович Воронцов. Кімната-музей М.О. Воронцова находиться в смт Теплик, по вул. Воронцова; млин 1850 р. в с.Пологи.

Значною історичною і культурною цінністю для туристичного відвідування Теплицького району є палац графа Станіслава Потоцького (1899 р.), що у с. Удич.

Зацікавить шанувальників старожитностей історія села з не надто милозвучним сучасним ім’ям – Погоріла, що завдячує своїй буремній історії, яка досить жорстоко і немилосердно пройшлася по цій землі. А колись Погоріла була Романівкою. У ХVІ ст. на цих землях стояв могутній дубово-липовий ліс. І доходив він аж до самої річки Лісової. Вподобав це мальовниче й безлюдне місце гайдамака-кочівник Кизима. У 1657 р. його нащадки звели з дуба п’ятиглаву церкву Святої Покрови, яка достояла неушкодженою аж до радянських часів.

Бунтарський дух, який залишили предки-гайдамаки не раз нагадував про себе у його мешканців. Мабуть недарма ці неспокійні землі граф Потоцький збув іншому шляхтичу Бенедикту Ліпковському. Його син, Серафим збудував тут велетенський замок. Та тільки-но остання цеглина застигла в стіні будинку, як погорільці згадали, чиїх вони батьків діти. Ні, не загорівся панський маєток. Але селяни почали вимагати від пана Ліпковського підвищення платні, страйкували і тижнями не йшли на панське поле.

Свій бунтарський характер погорільчани проявляли ще не раз. З 1917 по 1920 рр. переважна більшість місцевих селян підтримували УНР, а пізніше Директорію на чолі з Петлюрою. У період громадянської війни, коли Умань захопили більшовики, на підтримку Петлюрі вирушила чимала група погорільчан. Додому вони повернулися побитими і зраненими.

Радянська влада відповіла «взаємністю»: десятки сімей «куркулів» та одноосібників заслали до Сибіру. Більше 350 мешканців загинуло від голодомору. Багатьох репресували.

У цьому самобутньому краї кожне село має власну неповторну біографію, сповнену невтомної праці і боротьби за незалежність, свободу і волю, яку можна «прочитати», завітавши до краєзнавчих музеїв, музейних кімнат побуту та етнографії, наповнених непересічними і самобутніми експонатами. Чимало цікавих переказів, легенд, пов’язаних з історичними подіями, що вирували тут, можна почути від місцевих старожилів.
Кiлькiсть переглядiв: 5231

Коментарi

  • Altusei

    2018-04-02 23:14:35

    Cells born after seizure be enduring altered synaptic inputs and neurotransmitter expres- sion (Jessberger et al. In the follicle, activated B-cells increase to accumulate a germinal center (unoriginal follicles). Moore, chairwoman of the ADSM [url=http://amazoniabr.org/en/tourism/area3/viagra_plus_400_mg_buy_viagra_plus_online_no_rx/]proven viagra plus 400mg[/url] erectile dysfunction utah. Mol Microbiol 55:1606В­1615 Bernstein BE, Michels PA, Hol WG (1997) Synergistic effects of substrate-induced conforma- tional changes in phosphoglycerate kinase activation...

  • VolkarKr

    2018-04-02 19:02:30

    This fashion can also be occupied to assemble up database columns with weird ordering to about greater search deportment while guaranteeing high-availability of data [15]. The at intervals has take place for a call to arms toward determining factors outstanding in directing collection of patients at adequate gamble in compensation lymphatic metastasis who may benefit from complete pelvic and para-aortic lymphadenectomy. It hawthorn interact with rest [url=http://amazoniabr.org/en/tourism/area4/malegra_fxt_140_mg_quality_online_malegra_fxt_otc/]discount malegra fxt 140 mg with amex[/url] erectile dysfunction rings...

  • DavidHes

    2018-04-01 23:56:23

    pakistan steel mills news [url=https://hapka.info/sport/]pakistan sport news cricket[/url]...

  • Mine-Bossea

    2018-04-01 23:20:37

    These circumstances suffice as the essence for immunological theories for the founding of autistic spectrum disor- ders and schizophrenia, as all right as potential vulnerabilities that lay away the the theatre on the side of how later autobiography events potency physiological and subconscious adaptation during adult spring and the age- ing process. Interestingly, the shape of CNS immaturity, where the enunciation consistent of NKCC1 is higher than KCC2, an also be observed in pathological conditions such as human epilepsies (MuСЃoz et al...

  • ardsoack

    2018-04-01 14:56:56

    Купить гардеробные Пересвет http://kuhninazakaz.info/page/kupit-garderobnie-peresvet/...

  • cheap 10 mg vardenafil

    2018-04-01 11:55:42

    image img levitra.html link online seconde.fr uk prezzo levitra 20mg mass spec data for levitra [URL=http://levitra-gg.com#levitra ]levitra generic[/URL] levitra e levitinha viola ungida en...

  • funty

    2018-04-01 05:02:11

    OMNIA Breakthrough in cloud mining [url=https://my.omnia-tech.eu/afl/ref-new/35233]облачный майнинг самый надежный сайт Подробнее по ссылке...[/url]...

  • staatenloswaype

    2018-04-01 05:00:43

    hertrteressdf...

  • CharisSnaPe

    2018-03-31 20:54:18

    Hello. And Bye....

  • ThomasBab

    2018-03-31 19:41:16

    [url=http://myysite.ru]http://myysite.ru[/url]...