15 червня - день народження актора, сценариста і режисера Івана Миколайчука.

2020-06-15

15 червня - день народження актора, сценариста і режисера Івана Миколайчука.

« Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко. »
— Сергій Параджанов

Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи
Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.
В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав посмертно.
Народився в с. Чортория Чернівецької області. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961 р. — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, у 1965 р. — кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» принесли Миколайчукові загальне визнання. Кінострічка «Тіні забутих предків» здобула багато радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.
З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора. Він стає ще й сценаристом. У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук, Валентина Ковалевська) супроводжувало піснями кінострічку «Пропала грамота».
У 1979-му Іван Миколайчук зняв свій фільм «Вавілон ХХ». Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами, фільм увібрав в себе все найкраще, що міг дати Іван Миколайчук - сценарист, режисер, актор. Останньою, незакінченою роботою Івана Миколайчука стали «Небилиці про Івана». У житті цього видатного актора, режисера та сценариста було все, аби стати легендою не лише національного, але й світового кінематографу.

Відзнаки:
заслуженный артист УССР (1968)
премия Ленинского комсомола УССР (1967)
Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченко (1988 — посмертно)

23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».

Крилаті вислови Івана Миколайчука

«Кіно зда­ва­ло­ся мені ми­с­тецтвом ви­со­ким і тон­ким».

«Найбільше по­трясіння - круп­ний план, ко­ли ба­чиш очі лю­ди­ни і в них чи­таєш все».

«З ро­ка­ми я зро­зумів, що не­має жод­них підстав чер­воніти з при­во­ду сво­го сільсько­го по­хо­д­жен­ня, що, на­впа­ки, зв'язок із се­лом - моє ща­с­тя, мій зо­ло­тий за­пас».

«В ро­боті над рол­лю ба­га­то та­ких ре­чей, які не підда­ють­ся раціональ­но­му по­яс­нен­ню. Тут над­то ба­га­то таємни­чо­го, не­сподіва­но­го, не­зро­зуміло­го навіть для са­мо­го се­бе».

«Я завжди на­ма­га­ю­ся зро­зуміти і відчу­ти внутрішній біль сво­го ге­роя».

«Гар­ний фільм по­ви­нен бу­ду­ва­ти­ся як му­зич­ний твір. Дра­ма­тургія му­зич­но­го тво­ру - найбільша і най­мо­гутніша дра­ма­тургія».

«Чи потрібно якось спеціаль­но тур­бу­ва­ти­ся про те, щоб ря­ту­ва­ти тра­диційну куль­ту­ру? Мені здається, що ні. Ря­ту­ва­ти тре­ба ду­шу на­ро­ду, ду­шу своєї нації. Всі найбільші цінності - в серці на­род­но­му. Як­що збе­ре­же­мо ду­хов­не здо­ров'я, то не за­гу­бить­ся і йо­го тра­диційна куль­ту­ра».

«Го­лов­не - вря­ту­ва­ти са­му лю­ди­ну. Підтри­ма­ти її. Зміцни­ти її віру в до­б­ро, в ми­ло­сер­дя».

«Невідво­рот­ний хід бут­тя ве­де нас від ба­га­ть­ох тра­диційних цінно­с­тей. Та я вірю, що ми до них обовяз­ко­во по­вер­не­мо­ся».

«Євро­па вже те­пер на­ря­д­жається в національ­ний одяг, на­ма­гається відро­ди­ти тра­диційні ри­ту­а­ли. І це не тільки інте­рес до ет­но­графії, гри в ми­ну­ле. За цим - серй­оз­ний по­тяг до справжніх і гли­бо­ких цінно­с­тей, з яки­ми Євро­па сво­го ча­су поспіши­ла роз­лу­чи­ти­ся».

/Files/images/2019_rk/104180472_171390931065769_4603089556494949290_o (1).jpg/Files/images/2019_rk/104288853_171390804399115_1685047036267511565_n.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 218

Коментарi