У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року у таборі ВС-389/36-1 у Кучино Пермської області Росія на 47 році життя помер, за невстановлених обставин, наш земляк Василь Стус.

Василь Стус-великої сили поет, відомий правозахисник, безкомпромісний борець за високі ідеали, істинний Герой України, що поклав своє життя за її майбутнє.

Василь Стус - одна з тих знакових постатей, якою пишається не тільки Вінниччина.

Стус належить всій Україні. Стус належить людству. Хоч, можливо, мало є його перекладів на провідні мови світу, обмаль сьогодні його видань. Але є патріоти, які проймаються ідеалами свободи, незалежності, протистояння правди злу. І вони прагнуть, щоб слово Стуса дійшло до людських сердець.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

добро і правдо віку. Через сто

зневір. Моя душа, запрагла неба,

в буремнім леті держить путь на стовп

високого вогню, що осіянний

одним твоїм бажанням. Аж туди,

де не лягали ще людські сліди,

з щовба на щовб, аж поза смертні грані

людських дерзань, за чорну порожнечу,

де вже нема ні щастя, ні біди.

І врочить порив: не спиняйся, йди,

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Ми маємо пам’ятати, чому загинув Василь Стус. Василь загинув, відстоюючи право свого народу на рідній землі говорити рідною мовою, право жити з високо піднятим чолом, право не називагися рабом. І сьогодні це актуально. Сьогодні людина має вибирати: або ситу неволю, або голодну і непокірну правду. Сьогодні просто зупинитися на півдорозі, як зупинилося багато нашої інтелігенції, вибираючи між орденом і медаллю, між премією і закордонною поїздкою з одного боку і голодною правдою з іншого. Вибір стоїть: ”3 ким ми? Заради чого загинув Стус?” Ми бажаємо нашій молоді щастя, здоров’я, розквіту, реалізації свого таланту, розуміючи, як важко реалізувагися, коли обираєш голодну правду. Але ми не маємо права зрадити Стуса.

Нам хочеться, щоб наш край, Поділля наше почуло свого сина, зрозуміло і осягнуло свого генія. Щоб ми в оці непрості часи, вибудовуючи, піднімаючи з духовних руїн нашу Україну, припадали устами до тих заповітів, які залишив нам великий, безсмертний син України.

Читаймо вірші Стуса Василя-

з-за ґрат казенних зблиски лазурові,

з довічного тернового гілля

круті, терпкі, запеклі грона крові.

В рядках, живих і спраглих, як рілля,

його душа -незгойна та нетлінна.

У них лівіше серця -Україна.

Читаймо вірші Стуса Василя!

Читаймо вірші Стуса Василя –

той хрест важкий, ту совість незбориму,

і наскрізь нас прониже звідтіля

жагуча правда, з вічністю у риму.

Згадаємо тоді, що ми не тля,

не послухи яремної потали.

Ми їх, як слід, іще не прочитали.

Читаймо вірші Стуса Василя!

Читаймо вірші Стуса Василя –

що понад чорну безвість, понад скверну

ячать останнім криком журавля:

“Народе мій, до тебе я ще верну…”

Поверне він, повернеться здаля

у добрий час, на світлу переміну.

І ми із ним вертаймось в Україну.

Читаймо вірші Стуса Василя!